Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування: національний природний парк «Тузлівські лимани» знаходиться у межах Татарбунарського району Одеської області. Указом Президента України №1/2010 від 1 січня 2010 року створено національний природний парк «Тузлівські лимани». Відповідно до ст.21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», на території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо її охорони, відтворення і використання згідно з функціональним зонуванням. Національний природній парк «Тузлівські лимани» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Територія Парку є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об’єктом Смарагдової мережі Європи. НПП «Тузлівські лимани» підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України.
Загальна площа – 27865 га.
Земельна власність: до території Парку включено 27865,00 гектарів земель державної власності (100%), а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель піщаної коси Чорного моря) та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина лиманів Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843,00 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу), 541,00 гектара земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Саратське лісове господарство", 21186,03 гектара земель водного фонду (частина лиманів Шагани, Алібей, Бурнас, а також лимани Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джантшейське) та 882,79 гектара прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.
18 листопада 2016 року Тузлівські лимани, площею 27778 га було внесено до Смарагдової мережі Бернської конвенції під № UA0000140.

Історія створення

Тузлівські лимани, серед інших чорноморських лиманів, ще з часів давньогрецьких поселень у Причорноморській низовині, привертали увагу як зручні гавані, бо вони захищені від вітру, морських хвиль і плинів прибережної частини водного простору. Згодом їх почали використовувати для рибного промислу, видобутку повареної солі, відпочинку та лікування (бальнеології). Тузлівські лимани, як водно-болотні екосистеми, відігравали важливу екологічну роль для збереження та відтворення біологічного різноманіття, особливо коловодних птахів під час міграції, гніздування та зимівлі та чорноморської іхтіофауни.

Планування даної території як частини природно-заповідного фонду України було розпочато у 1993 році, коли територія лиманів Шагани, Алібей і Бурнас в Татарбунарському районі Одеській області, за результатами наукових спостережень Ігоря Щоголєва та Івана Русєва - експертів Фонду захисту і відродження дикої природи ім. проф. І. І. Пузанова, була внесена до «Переліку територій, зарезервованих для подальшого заповідання» рішенням обласної ради від 01.10.1993 № 496 - XXI «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області».

Так як Тузлівські лимани мають велике значення як місця гніздування, зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій великої кількості водно-болотніх птахів, то у 1995 році Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.1995 року №935 систему лиманів «Шагани-Алібей-Бурнас» уключили до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з критеріями Рамсарської конвенції.

Як рамсарські водно–болотні угіддя (ВБУ) вони відповідають ряду критеріїв: відіграють велику роль у природному функціонуванні й взаємодії прибережних екосистем Чорного моря;

є місцем перебування ряду червонокнижних видів; мають велике значення для підтримання біологічного різноманіття регіону;

забезпечують умови гніздування й зимівлі багатьох видів птахів водно–болотного комплексу;

є місцем гніздування близько 25 тисяч пар водно–болотних птахів і до 100 тисяч особин, що утворюють сезонні скупчення;

на території лиманів перебуває велика кількість качок, гусаків, куликів, які є індикаторами екологічного стану угідь;

служать місцем зимівлі більш як 1% європейської гніздової популяції червоноволої казарки.

Природоохоронний статус території підтверджується й рядом інших нормативно-правових актів. Так, у Загальнодержавній програмі охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженій Законом України від 22.03.2001 р. № 2333-III пункт 3.2. «Збереження середовища існування біологічних видів» визначає необхідність «Забезпечення подальшого збільшення площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також їх упорядкування».

У 1996 року експертами Фонду захисту і відродження дикої природи ім. проф. І.І.Пузанова «Природна спадщина» було розроблено та подано до Державного управління екології в Одеській області наукове обґрунтування щодо створення регіонального ландшафтного парку «Тузлівські лимани».

У 2007 році у статті 4 Закону України від 22.02.2007 р. № 685-У «Про ратифікацію Протоколу про збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції про захист Чорного морі від забруднення» наголошено на необхідності створення у прибережній смузі Чорного моря природно-заповідних об’єктів: «Кожна Договірна Сторона вживає всіх необхідних заходів для охорони, збереження, поліпшення та управління в сталий та екологічно безпечний спосіб районами особливої біологічної або ландшафтної цінності, перш за все шляхом створення заповідних територій...».

Указом Президента України «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» від 01.12.2008 р. №1129/2008 було підтримано ініціативу обласних державних адміністрацій щодо створення національного природного парку «Тузлівські лимани» в Одеській області.

Питання щодо заповідання Тузлівських ВБУ більше 10 років стримувалось через відсутність належного фінансування для проведення детального наукового дослідження території, виготовлення відповідного обґрунтування і підготовки картографічних матеріалів. Вирішення цього питання стало можливим після уключення до Програми формування національної екологічної мережі Одеської області, (2005 р.), заходів щодо створення регіонального ландшафтного парку “Тузлівські лимани”.

Південним науковим центром НАН України та МОН України у 2009 р. була виконана науково-дослідна робота щодо Проекту створення НПП „Тузлівські лимани”.

З метою збереження, відтворення i раціонального використання природних комплексів причорноморських лиманів, що віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарська конвенція), які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення, Указом Президента України від 1 січня 2010 року № 1/2010 створено національний природний парк «Тузлівські лимани». Відповідно до ст.21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо її охорони, відтворення і використання згідно з функціональним зонуванням.

До території національного природного парку «Тузловські лимани» включено 27865 гектарів земель державної власності, а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надані національному природному парку „Тузловські лимани” в постійне користування, і 25843 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу, 541 гектара земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Саратське лісове господарство», 21186,03 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джантшейське) та 882,79 гектара прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення. Водно-болотні угіддя «Шагани-Алібей-Бурнас» внесено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з критеріями Рамсарської Конвенції (Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.95 р. №935).

Таким чином, група Тузлівских лиманів придбала високий статус охорони. За рекомендацією вчених, найближчим часом будуть підготовлені наукові матеріали з обґрунтування розширення територій і акваторій національного природного парку "Тузлівські лимани", з включенням в межі Парку, насамперед, верхівя лиману Сасик, західної частини лиману Джантшейське та сасикського пересипу.

Природні особливості

Національний природний парк «Тузлівські лимани» представляє собою унікальні лиманні комплекси, що розташовані на південному заході Одеської області у Татарбунарському районі і включає 13 лиманів. Серед них найбільші за площею:

Бурнас – солоноводний лиман, його солоність звичайно вища, ніж у Чорному морі, однак у деякі особливо засушливі роки вона збільшувалася більш ніж до 60 ‰. Довжина лиману близько 7 км, ширина – від 1 до 3 км. На півночі Бурнас сполучається з лиманом Солоне, який зазвичай у літній період значно пересихає, однак при цьому є дуже привабливим для птахів. На південному заході цей лиман з’єднується з лиманом Курудіол. Живлення лиману здійснюється за рахунок Чорного моря та за допомогою каналів для рибо добувної галузі, а також водами річки Алкалія, що впадає в лиман Солоне. Координати: 45°50?40? пв.ш. 30°07?06? с.д.

В північно-західній частині узбережжя лиману розташований курорт Лебедівка. Пелоїди з лиману можуть використовуватися для грязелікування. Береги лиману місцями обривисті. Низькі береги та тимчасові коси є місцями гніздування птахів.

Шагани – солоноводний лиман, відокремлений від моря піщаним пересипом. У разі з’єднання з морем солоність води близька до морської (біля 13 ‰). Однак, у випадку відсутності сполучення із морем, лиман є найменш солоним із усіх, тому що в нього через лимани Джантшейський та Малий Сасик надходить прісна вода з лиману Сасик. Площа близько 70 км2. Сполучається з лиманом Алібей. Довжина лиману близько 9 км, ширина – близько 8 км. Координати: 45°43?00? пн.ш. 29°52?00? сх.д.

Алібей – солоноводний лиман, який утворився на місці колишнього гирла річки Хаджидер. Його довжина – близько 15 км, ширина – близько 11 км, площа – 72 км2. Найглибший лиман – його глибина сягає до 2,8 м. Алібей також відгороджений від моря піщаним пересипом. На південному сході Алібей сполучається з лиманом Бурнас (через Курудіол), на півночі – з лиманом Карачаус і на заході з лиманом Шагани. Верхів'я лиману, куди впадала річка Хаджидер, були віддамбовані (т.з. Румунська дорога). Береги лиману є місцями гніздування птахів. Координати: 45°47?27? пв.ш. 30°00?30? сх.д..

Хаджидер – солоноводний лиман. Лиман утворився при відділенні (віддамбуванні) гирла річки Хаджидер, у минулому складав з лиманом Алібей одне ціле. В нього впадають річка Хаджидер і мала річка Глибока. Довжина лиману – 4 км, ширина – 2,5 км. Координати: 45°52?41? пв.ш. 29°58?53? с.д. На березі лиману Хаджидер розташовані села Лиман і Безим’янка. На східному березі лиману зберігся Скіфський курган.

Лиман Джантшейський – чорноморський лиман, опріснений в результаті скиду вод з лиману Сасик. Його глибина не перевищує 1 м. Низькі береги сильно поросли очеретом. Цей лиман є місцем масової присутності пеліканів та гніздування птахів. Координати: 45°37'29"N 29°47'17"E.

Лиман Малий Сасик – має майже такі характеристики, як і лиман Джантшейський – має вплив лиману Сасик, як результат будівництва Дунай-Дністровської зрошувальної системи.

Також на піщаному пересипі є численні невеликі озера з водою різної солоності – від майже прісної до гіперсолоної (до 80 ‰).

Площа території НПП «Тузлівські лимани» становить 27 865 га, з них площа акваторії лиманів складає 21186,03 га, акваторії Чорного моря – 882,79 га, площа піщаної коси – 316,836 га, та площі лісового фонду – 541 га. З південного сходу і півдня омивається водами Чорного моря, на заході – водами лиману Сасик, межує по суходолу з землями 9 сільських громад.

Парк знаходиться у степовій зоні. Тобто зональною рослинністю є степова. Вона зустрічається в прибережно-захисних смугах лиманів, тяжіє до схилів. Крім неї у є лісова рослинність, переважно штучного походження (лісонасадження, створені в середині минулого століття). Також тут зустрічається водна, прибрежно-водна (болотна), лучна, солончакова, солонцева та приморська псамофітна рослинність. Є незначні фрагменти чагарникових угрупувань.

Флора національного природного парку «Тузловські лимани» представлена 507 видами вищих судинних рослин з 289 родів та 78 родин.

Трав’янисті рослини складають більше ніж 80%, деревних видів 15,25%, напівдеревних – всього 2,5%. Серед трав переважають багаторічні рослини, це свідчить про те, що природність флори зберігається.

Всі деревні рослини мають на території НПП «Тузлівські лимани» штучне походження. Виключенням є кущ Tamarix ramosissima та кущик Ephedra distachya, які відносяться до природної флори.

Серед різноманітних способів розповсюдження плодів та насіння переважає анемохорний (вітром) – 45,0%. Також велике значення має зоохорія (тваринами) - 40,25%. Значна частка видів розповсюджується людиною -17,75%.

На території національного природного парку зберігається генофонд значної кількості корисних рослин. Найбільшою є частка лікарських рослин. Також багато кормових та медоносних видів.

Група лиманів Шагани–Алібей–Бурнас є водно–болотними угіддями міжнародного значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів. Через територію НПП «Тузлівські лимани» проходить один з найбільших транспортних міграційних коридорів птахів, по якому вони летять до Європи, Азії та Африки. На території Парку відмічене перебування 258 видів птахів, що становить близько 60% усього видового складу птахів України, з яких 54 занесені до Червоної книги України та інших природоохоронних списків. Важливе значення територія Тузлівських лиманів має для птахів під час гніздування. На території Парку відмічене гніздування понад 60 видів, що становить 22% від видового складу птахів, що гніздяться на території України. Виходячи з вищезазначеного, НПП «Тузлівські лимани» відіграє важливу роль для існування птахів і є орнітологічним об'єктом як національного так і міжнародного значення.

Найбільше значення для орнітофауни Парку як під час міграцій так і в період гніздування є піщано–мулисті острови та коси, мілководні ділянки, солончаки, дельти малих річок, що впадають в лимани та обривисті береги лиманів.

Основу гніздових орнітокомплексів складають птахи ряду Сивкоподібні (мартини, крячки та кулики), 8 видів з яких занесені до Червоної книги України. На гніздуванні відмічені наступні види: лежень, кулик–сорока, пісочник малий, пісочник морський, чайка, кулик–довгоніг, чоботар, коловодник звичайний, дерихвіст лучний, мартин каспійський, мартин середземноморський, мартин тонкодзьобий, крячок чорнодзьобий, крячок рябодзьобий, крячок річковий, крячок малий.

Найбільш масовими на гніздуванні є крячок рябодзьобий, крячок річковий та мартин жовтоногий, чисельність яких в окремі роки може сягати більше 10 тис пар.

Загалом на території НПП ТЛ відмічено 4 види амфібій та 7 видів рептилій. Кількість видів амфібій НПП «Тузлівські лимани», що охороняються Бернською конвенцією, складає 4, Червоним списком Одеської області (2011) – 2.

На території НПП «Тузлівські лимани» мешкає 29 видів 7 рядів теріофауни. Серед них кількість видів ссавців НПП «Тузлівські лимани», що охороняються Червоною книгою України, складає 9, Червоним списком Міжнародного союзу охорони природи – 5, Європейським Червоним списком – 4, Бернською конвенцією – 13, Боннською конвенцією – 5, Вашингтонською конвенцією – 5, Червоним списком Одеської області (2011) – 8. Два види рукокрилих охороняються угодою збереження популяцій європейських видів рукокрилих (EUROBATS), три види китоподібних – угодою збереження китоподібних Середземного та Чорного морів і прилеглих територій Атлантики (ACCOBAMS), що є дочірніми угодами в рамках Боннської конвенції.

Що можна подивитись

Національний природний парк «Тузлівські лимани» - одне з небагатьох місць Українського Причорномор’я, де збереглися ландшафти в первозданному вигляді. Унікальний піщаний пересип між лиманами та Чорним є родзинкою нашого Парку. Національний природний парк «Тузлівські лимани» слугує природною лабораторією для багатьох вітчизняних науково-дослідних установ. На його території є ціла низка еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів, на жаль, наразі відсутнє їх належне інфраструктурне облаштування. Парк відвідують щорічно більше 50 тис. чоловік, в першу чергу, це рекреанти з «Катранки», «Расєйки» та Лебедівки. Але це має сезонний характер. Впродовж року Парк відвідую не чисельні бердвотчери. Із 14 науково-пізнавальних маршрутів особливою популярністю користуються: на Лебедівці «Від 0 км до Сільпрому» та «Ліс біля моря», поблизу «Расєйки» маршрут «Тузлівська Амазонія», біля «Катранки» - «Від «Фазана» до пеліканів». Гості Парку отримують незабутні враження від пішохідного переходу по піщаному пересипу Тузлівських лиманів протяжністю 30 кілометрів, 15 з яких є заповідною зоною Парку.

Галерея

{gallery}catalog/Tuzla_estates{/gallery}

Контакти адміністрації

Одеська область, м. Татарбунари, вул. Партизанська, буд. 2
Телефон/факс +38 04844 321–96
Е–mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.,">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.,
Офіційний веб–сайт http://tuzlim.org.ua/, Facebook: http:www.facebook.com/ Національний–природний–парк–Тузловські–лимани–432082570182393/
В.о.директора – Ірина Михайлівна Вихристюк
 
 
Дістатися до міста Татарбунари, де знаходиться адміністративна будівля НПП «Тузлівські лимани», можна:
1. маршрутними автобусами, що їдуть з м.Одеси в Ізмаїльському напрямку.
2. потягом до ст.Сарата з Києва та Одеси. Далі з Сарати до Татарбунар маршрутними автобусами.
На територію Парку можна потрапити автотранспортом, доїхавши до будь-якого населеного пункту, що неподалік території Парку.
До сіл Базар’янка Тузли, Лебедівка – з Одеси через Білгород-Дністровський, або з Білгород-Дністровського автотранспортом.
До сіл Лиман (Катранка) та Приморське (Расєйка) автотранспортом через село Білолісся або м.Татарбунари.
До сіл Дивізія, Жовтояри, Безименка, Тузли – з залізничної станції Кулєвча до села Дивізія автотранспортом.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування:
Національний природний парк «Нижньосульський»
Національний природний парк «Нижньосульський» (далі - НПП) був створений відповідно до Указу Президента України «Про створення національного природного парку «Нижньосульський» від 10 лютого 2010 року № 155/2010 з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів Середнього Придніпров’я на території Глобинського, Оржицького та Семенівського районів Полтавської області, Чорнобаївського району Черкаської області.

Історія створення

Національний природний парк «Нижньосульський»
Національний природний парк «Нижньосульський» (далі - НПП) був створений відповідно до Указу Президента України «Про створення національного природного парку «Нижньосульський» від 10 лютого 2010 року № 155/2010 з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів Середнього Придніпров’я на території Глобинського, Оржицького та Семенівського районів Полтавської області, Чорнобаївського району Черкаської області.

Природні особливості

За фізико-географічним районуванням України, територія НПП знаходиться в межах Південної лісостепової області Дніпровської терасової рівнини на межі з Північною лісостеповою областю Дніпровської терасової рівнини. Межа між фізико-географічними областями проходить по високому правому берегу Сули. 

Що можна подивитись

Територія НПП надзвичайно мальовнича,  включає різноманітні водно-болотні угіддя пониззя річки Сули, заліснені острови, лучно-степові та степові ділянки. Біорізноманіття НПП є одним із найбагатших у Подніпров’ї.
До території НПП включено 18635,11 гектарів земель державної власності,  у тому числі 2187,30 гектарів земель, які надані парку в постійне користування.
До НПП входить частина (13201,21 га) ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Сулинській», що має загальну площу 31161,30 га, а також інші заказники:.
- гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Рогозів куток» (1600 га);
- гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Солоне» (400 га);
- гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Плехівський» (500 га);
- гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Великоселецький» (1000 га);
- ландшафтний заказник місцевого значення «Онішківський» (655 га);     - гідрологічний заказник місцевого значення «Чутівський» (742 га);
- ентомологічний заказник місцевого значення «Тарасенківський» (3 га).
Територія НПП використовується місцевим населенням як пасовища і сінокоси, а різноманітні водойми - для аматорського рибальства та відпочинку на лоні природи. Із інших традиційних видів природокористування на території НПП розповсюджено також збирання грибів, ягід, плодів дикорослих рослин тощо.
Флора
Територія НПП характеризується значним різноманіттям ландшафтів, де сформувалися різноманітні фітоценотичні умови, представлені лісовою, лучною, болотяною і водною рослинністю, грибами та лишайниками.
Усього вищих, нижчих рослин та грибів на території НПП налічує понад 787 видів з них вищих судинних рослин 657 видів,  а нижчих рослин та грибів 130 видів.
Раритетна компонента флори налічує 54 види рослин: 3 види – Європейський червоний список (ЄЧС), 3 види – Бернська конвенція (БК), 5 видів – Червоного списку водних макрофітів України (ЧСВМУ), 17 видів – Червона книга України (ЧКУ), 26 вид – на території Черкаської і Полтавської областей (РР).
До Зеленої книги України занесені 9 виявлених в НПП формацій. На регіональному рівні потребують охорони чотири угруповання, які є рідкісними для території Полтавської та Черкаської областей.
Фауна
 На території НПП виявлено 277 видів наземних хребетних тварин, що належать до 165 родів, 67 родин, 28 рядів і 4 класів, в тому числі:
40 видів ссавців, які належать до 5–ти рядів (Гризуни – 6 видів; Зайцеподібні – 1 вид; Комахоїдні – 4 види; Рукокрилі – 12 видів; Хижі – 12 видів та Ратичні – 5 видів). Серед них більш повно вивчені лише окремі групи, зокрема Кажани, Куницеві та деякі мисливські види .
Загальний список птахів на сьогоднішній день нараховує 221 вид, з яких 194 види виявлені на території НПП за останні п’ять років. З них 10 видів – осілі, 73 види – зимують та 9 – залітні, а всі інші здійснюють сезонні перельоти, або кочівлі.
Іхтіофауна НПП налічує 35 видів риб,  які відносяться  до дев'яти родин, а саме: коропових -22, бичкових - 4, окуневих – 3,  голкові, оселедцевих,колючкових, щукових, в'юнових, сомових –  по одному.
На території НПП трапляються рідкісні і зникаючі види наземних хребетних. Усього в межах парку зареєстровано 56 видів тварин, занесених до ЧКУ, 20 – до Червоного списку МСОП (без категорії LC – низький ризик), 153 – до Додатку ІІ Бернської конвенції (види, занесені до Додатку ІІІ цієї конвенції, нами не виділені у зв’язку з тим, що більшість з них є звичайними або малочисельними на досліджуваній території), 130 – до Боннської конвенції, 32 – до Вашингтонської конвенції (CITES), 81 виду птахів – до Угоди про збереження афро-євразійських водно-болотних птахів (AEWA) і 12 видів кажанів – до Угоди про збереження кажанів у Європі (Eurobats), а також 31 вид - до Переліку видів тварин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або такими, що постійно чи тимчасово перебувають під загрозою зникнення в природних у мовах на території Полтавської області. 

Галерея

{gallery}catalog/nyzhnosulskyy{/gallery}

Контакти адміністрації

Поштова адреса адміністрації:
37000
Полтавська обл.,
смт Оржиця,
вул. Леніна, 128,
Тел: (05357)9-25-17
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування:
ЯВОРІВСЬКИЙ – національний природний парк розташований у Яворівському районі Львівської області.
Площа: 7078,6 га
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України
Яворівський національний природний парк розташований в унікальному куточку Західної України – Розточчі, яке увібрало в себе риси трьох географічних регіонів – Карпат, Полісся та Поділля. Поєднання мальовничих горбистих ландшафтів та річкових долин з каскадами ставків, висока лісистість, а також наявність Головного Європейського вододілу, що розділяє басейни річок Чорного і Балтійського морів, зумовили високе розмаїття видового складу місцевої флори та фауни.

Історія створення

Українське Розточчя — один з найцікавіших фізико-географічних районів Західної України. Він характеризується унікальними природними умовами: різноманітністю та мальовничістю ландшафтів, багатством лісового фонду, флори та фауни. Необхідність охорони цієї перлини української природи назріла вже давно.

Ще в 1984 році тут було створено природний заповідник «Розточчя». А 4 липня 1998 року Указом Президента України в Розточчі організовано ще один заповідний об’єкт — перший на Львівщині Національний природний парк «Яворівський» на базі однойменного регіонального ландшафтного парку та прилеглих територіях Старицького та Магерівського військових лісгоспів.

Ідея його створення виникла у зв’язку з потребою розширити заповідний фонд регіону. За унікальністю природних екосистем та соціальним значенням територія парку відповідає всім критеріям, які ставляться до національних парків Міжнародним союзом охорони природи. Метою створення парку є збереження, відтворення та раціональне використання типових і унікальних лісостепових ландшафтів та інших природних комплексів в межах Головного Європейського вододілу, які мають важливе природоохоронне, естетичне та рекреаційне значення. 

Природні особливості

Яворівський національний природний парк знаходиться на території Українського Розточчя - одного з найцікавіших фізико-географічних районів Західної України. Українське Розточчя являє собою вузьке (в середньому 25 км) горбогірне пасмо довжиною 75 км, яке на півночі різко підіймається над Малим Поліссям. У південно-східній частині його проходить Головний Європейський вододіл, на схилах якого беруть початок річки, що належать до басейнів двох морів - Чорного і Балтійського.

 Територія парку простягається своєрідним півмісяцем від с. Верещиця Яворівського району до с. Крехів Жовківського району. Його протяжність з заходу на схід - 12-13 км, а з півночі на південь - від 2,5 до 12 км. На півдні парк межує з природним заповідником "Розточчя", а на півночі - з навчальним полем Яворівського учбового центру ЗОК МО України, відомим як Яворівський полігон. Поблизу парку розташовані наступні населені пункти : с. Верещиця, с. Старичі, смт. Шкло, м. Новояворівськ, с. Лелехівка, смт. Івано-Франкове, с. Ставки, с. Середній Горб, с. Верхутка, с. Лозино, с. Дубровиця, с. Млинки, с. Папірня, с. Фійна, с. Козулька, с. Крехів.

 У західній частині парку протікає річка Верещиця, яка впадає у Дністер. У межах парку беруть свій початок ліві притоки Верещиці - річки Ставчанка і Стара Ріка. На півночі знаходяться витоки річок Дерев'янки і Свині (басейн річки Західний Буг).

 За фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Розтоцького району Розтоцько-Опільської області Західно-Української лісостепової провінції.

 На південному сході парк межує з природним заповідником "Розточчя". На його території немає населених пунктів, завдяки чому антропогенний вплив на природні екосистеми є незначним.

 Клімат цієї території характерний для Розточчя, що розміщене в пограничній зоні впливу атлантичних повітряних течій із заходу та континентальних - зі сходу. Загалом клімат помірно вологий. Середньорічна кількість опадів становить 700 мм, а середньорічна температура - +7,5°С. Найбільше опадів випадає в червні-липні, а найменше - в січні-лютому. Найтепліший місяць року - липень (+17,7°С), а найхолодніший - січень (-4,2°С). Річні коливання температур незначні і сягають 21,9 °С.

 Рельєф парку являє собою поєднання крутосхилих горбів-останців, платоподібних піднятть, широких міжпасмових улоговин, терас і заплав річок. Підняття порізані глибокими (місцями до 80-100 м) ярами, які місцеві жителі називають "дебрями". Найвищою точкою на території парку є безіменна висота з відміткою 403,6 м, розташована західніше с. Млинки. Серед інших вершин виділяються: Булава (397м), Кубин (378м), Березняки (378м), Болтова Гора (360м), Вівсяна Гора (387м). Численні мальовничі горби-останці з скельними виходами масивних вапняків та вапнистих пісковиків надають паркові неповторної своєрідності. Тут часто зустрічаються невеликі печери, понори та штоки карстового походження. Цікавими є також навіяні вітром горби та дюни, вкриті сосновими борами.

 На території парку найбільше поширені слабодернові, середньодернові та глибиннодерново-слабоопідзолені пісчані ґрунти на четвертинних та третинних пісках. На глинистих породах сформувалися слабодерново-слабоопідзолені глинисто-пісчані ґрунти, підстелені елювієм вапняків, а у пониженнях поширені торфувато-глеєві ґрунти на алювіальних відкладах.

 Для Яворівського національного природного парку, як і в цілому для Розточчя, характерна висока лісистість. Тут найбільше поширені грабово-дубові, сосново-дубові, соснові ліси, а в пониженнях - вільхові. Букові ліси ростуть поблизу східноєвропейської межі ареалу і приурочені до горбистих ландшафтів. Цікавими є острівні реліктові осередки смереки, ялиці та явора, які збереглися на північно-східній межі свого ареалу. До реліктів середнього голоцену належать буково-соснові ліси. Трав'яна рослинність займає значно менші площі і сформувалася на природних луках та місцях колишніх пасовищ і поселень, а також по берегах річок і каналів.

 Регіоном проходить флористична межа Середньої і Південно-східної Європи, що супроводжується переходом широколистяних лісів у Лісостеп. Тут проходить східна межа поширення дуба скельного, ялівцю, бука, південно-східна - сосни звичайної, північно-східна - ялиці білої. Карпатська флора представлена смерекою і, особливо, папоротеподібними. На скельних виходах наявні реліктові залишки степової рослинності. На території національного парку виявлено 8 угруповань, що включені до Зеленої книги України: субформація буково-соснових лісів, групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, дубово-соснових лісів ліщинових, дубових лісів із дуба черещатого ліщинових, соснових лісів ялівцевих тощо. Рідкісними для регіону можна вважати угруповання букових лісів на північній межі ареалу, а також фрагменти сіро-вільшаників, ясеневі угруповання та деякі інші.

 Флора Яворівського національного природного парку налічує близько 700 видів судинних рослин. Із них до Червоної книги України занесено 18 видів: баранець звичайний, плаун річний, сальвінія плаваюча, булатка великоквіткова, булатка довголиста, гніздівка звичайна, зозулині сльози яйцелисті, коручка широколиста, любка дволиста, любка зеленоквіткова, пальчатокорінник травневий, пальчатокорінник плямистий, коральковець тричі надрізаний, зозулині черевички справжні, підсніжник звичайний, білоцвіт весняний, лілія лісова, валеріана дводомна. На території парку в урочищі Біла Скеля знаходиться найсхідніше на Україні місцезростання костриці піскової. З видів, які можна вважати рідкісними для Розточчя, на території парку виявлено багаторядник шипкуватий, цибулю гірську, віхалку гіллясту, анемону лісову, купину кільчасту, вільху сіру, підмаренник польський тощо. В парку зростають понад 200 видів лікарських рослин.

 Крім того, серед рідкісних видів, виявлених на території парку, 12 видів (всі орхідні та підсніжник білосніжний) знаходяться під охороною Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 2 види (сальвінія плаваюча та зозулині черевички справжні) - під охороною Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція).

 Серед безхребетних тварин особливим багатством відзначається фауна комах. На території національного парку та його околиць знайдено такі червонокнижні види, як: вусач мускусний, джміль моховий, махаон, мнемозина, стрічкар тополевий, райдужниця велика, сінниця геро, ендроміс березовий, стрічкарка орденська малинова, сатурнія мала, сатурнія руда.

 Загальна кількість зареєстрованих видів хребетних тварин на сьогодні становить 289 видів. У парку охороняється 24 види риб, 11 видів земноводних, 6 видів плазунів, 200 видів птахів, 48 видів ссавців.

 Серед представників герпетофауни багаточисельними є сіра ропуха, жаба озерна та трав'яна, звичайними - жаба гостроморда , квакша, прудка і живородна ящірки, звичайний вуж. Рідше зустрічається звичайна гадюка, веретільниця ламка, звичайний та гребінчастий тритони. Дуже рідкісним видом є водяний вуж та мідянка, занесена до Червоної книги України. В орнітофауні парку переважають лісові види. Найчисельнішими є дрібні горобині птахи - зяблик, вільшанка, чорноголова кропив'янка, вівчарики ковалик та жовтобровий, білошия мухоловка, повзик, чорний та співочий дрозди. З хижих птахів найчастіше зустрічається канюк. Найбагатшою за складом та чисельністю є орнітофауна дубових та буково-дубово-соснових лісів. У соснових лісах частіше трапляються синиці: велика, блакитна, чорноголова гаїчка, а також жовтоголовий королик, різні види дятлів. На прилеглих ставах сформувався водно-болотяний комплекс орнітофауни, в якому переважають лиска, попелюх, крижень, великий норець, звичайний мартин. Серед птахів, занесених до Червоної книги України, на території парку та його околиць зустрічаються: малий баклан, косар, чорний лелека, білоока чернь, гоголь, скопа, орлан-білохвіст, малий підорлик, змієїд, рудий шуліка, лунь польовий, сірий журавель, кульони великий та середній, коловодник ставковий, пугач, довгохвоста сова, сірий сорокопуд.

 Серед ссавців парку найвищою видовою різноманітністю відзначаються гризуни, найчисельнішими є жовтогорла миша і лісова полівка. З мисливських звірів зустрічаються білка, заяць-русак, куниця лісова, тхір лісовий, дикий кабан, козуля, єнотовидний собака, лисиця, а з занесених до Червоної книги - видра річкова, норка європейська, горностай, борсук. На територію парку зрідка заходить лось, а в околицях іноді зустрічається благородний олень. В останні роки помітно зросла чисельність вовка. Печери та інші підземні сховища мають виняткове значення для збереження біорізноманіття рукокрилих, в тому числі і "червонокнижних" - широковуха європейського, нічниць війчастої та довговухої. В 2005 році у верхів'ї р. Верещиця вперше виявлені поселення бобра.

 Загалом на території парку зареєстровано 9 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 34 види, занесені до Червоної книги України та 146 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Що можна подивитись

Завдяки сприятливим природним умовам національний парк має  значний рекреаційний потенціал для розвитку еколого-пізнавального, культурологічного, сакрального, а також спортивного (кінного, велосипедного та лижного) туризму.

Регіон, у якому знаходиться Яворівський національний природний парк, надзвичайно багатий на археологічні й історико-культурні пам'ятки. Тут відкрито ряд стоянок давньої людини і городища князівської пори. На території, що прилягає до національного парку, знаходяться такі історичні й архітектурні пам'ятки, як: Василіанський монастир Св. Миколи в Крехові (ХVІІ-ХVІІІ ст.), Троїцький костьол із дзвіницею (1614 р.) і церква Піднесення Господнього (1831 р.), Успенська церква, печера на Страдецькій горе і церква Успіня Пресвятої Богородиці (ХVІІІ ст.).

На прилеглих територіях знаходиться 8 баз відпочинку, а також бальнеологічні курорти "Шкло" і "Немирів" з цілющою сірководневою мінеральною водою типу "Нафтуся".

Функціонує 4 комплексних автобусно-пішохідних маршрути:
1.    "Страдч - Чорні озера";
2.    "Від Янова до Крехова";
3.    "Сповідь часу" (родинне гніздо Шептицьких);
4.    "Яворівський полігон - минуле і сучасність",
 
а також 4 пішохідні еколого-пізнавальні стежки:
1.     "Стежка Івана Франко";
2.     "Лелехівка";
3.     "Верещиця";
4.     "Голуби".

Галерея

{gallery}gallery_pzf_all/NPP/Yavorivsky{/gallery}

Контакти адміністрації

Адміністрація парку знаходиться у Яворівському р-ні Львівської обл., смт. Івано-Франкове, вул. Зелена, 23.
Зі Львова (зуп. Янівський цвинтар) до смт. Івано-Франкове можна доїхати маршрутками в напрямку Новояворівськ, Яворів. Відправка маршруток кожні 20-30 хв.
Контакти адміністрації:
тел./факс: (03259) 2-31-35, 2-31-34,
е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування:
Національний природний парк «Синевир» розташований на території Міжгірського району Закарпатської області. (Привододільні Горгани, Воловецько-міжгірна улоговина та Полонинський хребет), у верхів’ї річок Тереблі та Ріки.
Площа: 42704,0 га
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України.
Найвищі вершини – Стримба (1719 мнад рівнем моря) та Негровець (1707 м).Найвідомішим об’єктом парку єозеро Синевир, яке утворилося близько 10 тис.років тому внаслідок гірського обвалу. Воно розташоване на висоті 989 м над рівнем моряплоща водного дзеркала – 7 га.
 Синь і Вир
У давнину ці гори належали багатому графові. Верховинці змушені були працювати на нього: випасати овець і корів, косити траву, рубати ліс. У графа була красуня-донька Синь. Дівчину звали так тому, що в очах її, здавалося, була зібрана вся синява бездонного карпатського неба.
Одного разу багач вирішив довідатися, як наймити-лісоруби працюють у горах. Синь попросила батька взяти її з собою. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, донька пішла збирати квіти. Раптом до її слуху долинули чарівні переливи сопілки, і дівчина пішла на ці звуки. На галявині, де паслися вівці, вона побачила юнака. Той одразу перестав грати і запитав: - Хто ти?
- Я - Синь. Ці ліси і гори належать моєму батькові. А ти хто?
- А я - Вир, пастух. Довго насолоджувалася мелодіями сопілки Синь, бо вони торкали і серце, і душу.
Через деякий час граф знову приїхав у ці місця, і Синь знову зустрілася з Виром. Молоді люди покохали одне одного і стали потай зустрічатися. Та лихі заздрісники донесли графові, що його донька кохає простого пастуха. І граф заборонив дочці зустрічатися з Виром. Та хіба є сили, які б перемогли кохання? Не зупинили Синь батькові заборони, а Вира не злякали погрози графа. І тоді той наказав убити пастуха.
Якось сидів Вир на лісовій галявині. Чекаючи кохану, грав на сопілці. Графські слуги підкралися й зіштовхнули на нього з високої гори величезний камінь...
Почувши страшну звістку, Синь побігла через гори і ліси до місця загибелі коханого. Обняла величезний камінь-могилу і гірко заплакала. Дівочі сльози лилися й лилися, поки не затопили і галявину, і саму Синь. Так утворилося озеро, яке люди назвали Синевир. Вода в озері синя, як небо над Карпатами, як очі Сині, а острівець посеред озера - то верхівка каменя-могили Сині і Вира.

Історія створення

Передумовою становлення національного природного парку «Черемоський» було створення у 1980 і 1994 роках заказників загальнодержавного значення «Чорний діл» та «Молочнобратський карстовий масив».

Пізніше,  у 1997 році,  ці території ввійшли до складу Черемошського регіонального ландшафтного парку.

З метою збереження унікальних природних територій, Указом Президента України від 11 грудня 2009 року № 1043 «Про створення національного природного парку «Черемоський»» був створений об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення -  національний природний парк «Черемоський».

Парк створений з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Природні особливості

 Родзинкою території парку є  її фізико - географічне розташування на майже незайманих ділянках природи з специфічними кліматичними  умовами. Територія національного парку – це північне відгалуження Чивчино  –  Мармароського масиву і утворена двома меридіально витягнутими хребтами – Жупани і Чорний Діл. На схилах хребта Жупани є виходи юрських вапнякових брил з екзотичним краєвидом. На хребті Чорний Діл зустрічаються тектонічно - карстові порожнини.

До території парку увійшли такі об’єкти природно - заповідного фонду: ландшафтний заказник  «Чорний Діл»; карстово - спелеологічний заказник «Молочно-братський карстовий масив» з найглибшою вертикальною шахтою Буковини; пам’ятка природи «Білий потік». Вони ваблять до себе своєю неповторністю, своєрідністю мальовничих ландшафтів, таємничістю незвіданих місць, своєю красою. Збереження пам’яток «неживої природи» - геологічних та карстово-спелеологічних заповідних об’єктів також є одним із важливих завдань для національного парку. Адже вони є свідками далеких геологічних подій, що відбулися багато мільйонів і навіть мільярдів років тому та відбуваються в даний час.  Ці об’єкти при руйнуванні не можуть бути відновлені і тому вимагають дуже дбайливого збереження, оскільки є надзвичайно цінними для наукових досліджень.

Найціннішою окрасою території парку є мальовничий хребет Чорний Діл, який знаходиться на крайньому північному сході Мармароського масиву, - стародавнього ядра Карпатської гірської системи. Побувавши на вершинах хребта, перехоплює подих, - відкриваються  прекрасні панорами величавих гір, шати смерекових лісів з зеленими полонинами, біополянами, в травостої яких цвітуть і радують людське око рідкісні та найцінніші, в науковому розумінні, червонокнижні, дивовижної краси квіти.

Територія Черемоського національного парку знаходиться в межах лісового поясу Карпат. Тут переважають чисті смерекові ліси формації ялини європейської (Picea abies (L.) Karat.), які належать до зональної групи  гірських (неморальних) темнохвойних лісів, що пов’язані з горами широколистяної, степової та пустельної областей. Бук лісовий (Fagus sylvatica L.) та ялиця біла (Abies alba Mill.) трапляються як домішки у складі смерекових деревостанів, які сформувалися у крайніх для лісової рослинності умовах існування з помірно-холодним кліматом, довгою сніжною зимою і коротким вегетаційним періодом. Найціннішим у природоохоронному відношенні є фрагменти абсолютно корінних угруповань кедрово-смерекових лісів, що виявлені на горі Великий Камінь хребта Чорний Діл. Співдомінантом цього реліктового угруповання виступає  занесена  до Червоної книги України сосна кедрова (Pinus cembra L.).

Загалом на території національного парку зростають 39 видів судинних рослин занесених до Червоної книги України: орлики чорніючі (Aquilegia nigricans Baumg), гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.), шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.), лілія лісова (Lilium martagon L.), трауншейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.), зозулинці прикрашений та обпалений (Orchis signifera VestNeotinea ustulata (L.) R.MBatemanPridgeon et M.WChase), осока затінкова (Carex umbrosa  Host), язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) CHartm.), пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) та інші. П’ять видів рослин занесені до Європейського червоного списку: медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Javorka), тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Aschet Graebn.)Wol), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) An Fed), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich) та елізанта Завадського (Elisanthe zawadzkii (Herbich) Klok.), яка також включена до Червоної книги МСОП. У парку зареєстровано зростання 42 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських (королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldstet Kit.) DC.), дзвоники пильчасті (Campanula serrata (Kit. ex Schult.) Hendrych)), 16 – південно-східнокарпатських (аконіт Хоста (Aconitum hosteanum Schur), фіалка відхилена (Viola declinata Waldstet Kit.), жовтяниця альпійська (Chrysosplenium  alpinum      Schur), герань альпійська (Geranium alpestre Schur), фітеума чотирироздільна та Вагнера (Phyteuma tetramerum Schur, Phyteuma  vagneri       A.Kerner)) та 14 східнокарпатських (медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Javorka), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli L.), коральковець тричі надрізаний (Corallorhiza trifida Chatel), коручка темно-червона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser), волошка мармароська  (Centaurea     marmarosiensis   (Jav.) Czer.) ) ендемів. Значна частина раритетного фітогенофонду міститься у складі відкритих кальцефільних скельних угруповань. В їхньому складі на вершині гори Великий Камінь зростають південно-східнокарпатський ендемічний вид жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum Schur) та карпатоальпійський вид скереда Жакена (Crepis jacquinii Tausch), які в межах України відомі тільки з цього локалітету. Загалом до Зеленої книги України занесено 3 рослинні угруповання:  кедровососново-ялинових лісів (Рineto (cembrae) – Piceeta(abietis)), формації костриці скельної (Festuceta saxatilis) та осоки волосистої (Cariceta paniculatae).

По ущелинах мальовничих гір розноситься шум бурхливих гірських річок  -  Перкалаба і Сарата, які своїми джерельно-чистими водами утворюють витоки  Білого Черемоша.  Непорушений біологічний режим, екологічно-безпечне середовище, збереження чистоти  гідрологічної сітки та заповідність території  дозволило  зберегтися цінному, колись поширеному, а тепер зникаючому виду – форелі струмкової (Salmo trutta fario L.). 

Сучасний тваринний світ відзначається багатством і великою різноманітністю. Тут представлений гірський фауністичний комплекс. В дикій природі, на території нашого парку налічується близько 12 видів риб, 6 - земноводних, 6 - плазунів, 93 - птахів і 29 видів ссавців. Також для території  Національного парку характерне поширення  більше половини хребетних від загальної їх кількості, які представлені в фауністичному комплексі Буковинських Карпат. Близько десятьма видами представлені хижаки: лис (Vulpes vulpes (L.)), вовк (Canis lupus L.), бурий ведмідь (Ursus arctos L.), борсук (Meles meles (L.) ), рись (Lynx lynx (L.)) та інші. Із парнокопитних тут живуть дика свиня (Sus scrofa attila Thom), благородний олень (Cervus elaphus L.), європейська косуля (Capreolus capreolus L.). Досить поширені заєць і білка карпатська (Scuirus vulgaris carpathicus Pietr.), видри (Lutra lutra L.), полівки (Microtus ex grex arvalis Pallas). Різноманітністю відзначається також пташина фауна парку –  беркути (Aquila chrysaetus L.), яструби (Accipiter gentilis (L.)),  глухарі (Tetrao urogallus L.), види горобиних та воронових. Серед всіх видів фауни, що представлені на території національного парку, 26 видів занесені до Червоної книги України, зокрема, карась звичайний (Carassius carassius L.), карпатський (Triturus montandoni Boul) та гірський (Triturus alpestris Laur.) тритони, саламандра плямиста (Salamandra salamandra L.), чорний лелека (Ciconia nigra L.), кутора мала (Neomys anomalus Cabrera), ведмідь бурий (Ursus arctos L.) , 12 – до Червоного списку МСОП: рись (Lynx lynx (L.)), кіт лісовий (Felis sylvestris Schreber),  видра річкова (Lutra lutra L), горностай (Mustela erminea L.).  

Що можна подивитись

 До території національного парку ввійшли об’єкти природно-заповідного фонду, які ваблять до себе своєю неповторністю, своєрідністю мальовничих ландшафтів, таємничістю незвіданих місць.

Цікавою є комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Білий Потік» - це схил з виходом на поверхню карстових джерел і формуванням вапнякових травертинів, де зростають сверція багаторічна (Swertia perennis L.), товстянка альпійська (Pinguicula alpina L.). На гребені та північно-східних схилах гірського хребта Чорний Діл охороняється мальовничий ландшафт з виходами кристалічних порід. Куполоподібні вершини і круті схили вкриті ялиновими лісами. На вершинах і подекуди серед лісів трапляються різнотравні луки — полонини. У багатому трав'яному покриві зростає понад 50 видів цінної гірськолісової, субальпійської та альпійської флори, серед яких 10 видів, занесених до Червоної книги України: білотка альпійська (Leontopodium alpinum Cass), лілія лісова (Lilium martagon L.), орлики трансильванські (Aquilegia transsilvanica Schur) та інші. Багатий також тваринний світ заказника: рись (Lynx lynx L.), вовк (Canis lupus L.), кабан (Sus scrofa L.), куниця лісова (Martes martes L.) тощо. Особливим є карстовий масив з найглибшою вертикальною шахтою Буковини «Молочні браття» та тріщинно-карстовими порожнинами.

 Територія парку милує око мальовничими карпатськими краєвидами з неповторними гірськими плаями, кичерами, вкритими смерековими, вічнозеленими лісами, вибудуваними на поверхні землі своєрідними бескидами, куточками незайманої «дикої» природи, дивовижним світом флори та фауни, чистим гірським повітрям, своєрідним гуцульським колоритом та віддаленістю від цивілізації створює умови для розвитку науково - дослідницької діяльності. НПП «Черемоський» має також потужні рекреаційні можливості для духовного, фізичного оздоровлення відвідувачів і надання їм повноцінного відпочинку. В кожного відвідувача в пам’яті залишаються хороші емоції, найприємніші спогади про всю красу Карпатських гір, адже НПП «Черемоський» є місцем де воєдино зливаються природа і людина.

Галерея

{gallery}gallery_pzf_all/NPP/Cheremosky{/gallery}

Контакти адміністрації

Поштова адреса адміністрації Черемоського НПП:
59100, Чернівецька область,
сел. Путила, вул. Українська, 174 А,
Тел: (03738) 2-10-16, 2-11-64, факс (03738) 2-12-58,
е-mail: cheremoskiy@hotmail.com


  • Фільтр:
Скинути