Загальна інформація

Природний заповідник «Михайлівська цілина» єдиний природний заповідник на території Сумської області.

Площа: 882,9 га Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України.

Розташований заповідник на території Лебединського та Недригайлівського районів Сумської області в басейні річки Сула. (або розташований біля с. Великі Луки Катеринівської сільської ради Лебединського району Сумської області).

Історія створення

«Михайлівська цілина» - заповідна територія, де охороняються найбільш північні ділянки лучного степу. Вона була створена з метою збереження та відтворення степових природних комплексів, що мають важливе природоохоронне, наукове значення.

Початком заповідної справи області стало оголошення 13 липня 1928р. постановою №64 Президії Сумського округового виконавчого комітету цієї унікальної території заповідником місцевого значення. У 1947р. заповідник отримав статус загальнодержавного значення. Пізніше, в 1951р., заповідник передано у підпорядкування Академії Наук УРСР, а саме Інституту ботаніки. У 1961р. «Михайлівська цілина» стала північною філією Українського степового природного заповідника.

Указом Президента України від 11.12.2009 №1035/2009 він був переданий в управління Міністерства екології та природних ресурсів із відділення Українського степового заповідника НААН України та набув статусу окремої природоохоронної установи: природного заповідника «Михайлівська цілина».

Унікальність Михайлівської цілини полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу (202,48 га), які в Україні майже всі повністю розорені. Цей невеликий куточок неораного степу, репрезентує особливі, лучні степи, які в минулому були поширені в лісостеповій частині України, зокрема, на Сумщині.

Природні особливості

Природний заповідник «Михайлівська цілина» дає уявлення про біологічне різноманіття колишніх степових просторів Лівобережного Лісостепу України. Неоціненним багатством заповідника є ґрунти - чорноземи. Вміст гумусу в них коливається від 6 до 7%.

Не менш цікавим і унікальним є біорізноманіття заповідника. Його флора нараховує близько 525 видів. Серед них: 175 видів степових, 13 лучних, 90 водно-болотних, 62 лісових. Тут зростають рослини, занесені до «Червоної книги України»: брандушка різнобарвна (Bulbocodium versicolor (Ker Gawl.)), горицвіт весняний (Adonis vernalis L.), сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l.)), ковили (волосиста (Stipa capillata L.), пірчаста (Stipa pennata L.)), рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.)) та ін. З рідкісних грибів тут виявлено зморшок степовий (Morchella steppicola Zerova) та печерицю таблитчасту (Agaricus tabularis Peck). Загалом з числа судинних рослин, занесених до Червоної книги України, на теренах заповідника виявлено 14 видів, два види, із числа включених до Червоного списку МСОП, один вид - із Європейського червоного списку, три - із Додатку Бернської Конвенції.

В тваринному світі Михайлівської цілини мало великих тварин. Фауна природного заповідника представлена типовими для регіону видами:лисиця (Vulpes), вовк (Canis lupus), козуля (Capreolus), дикий кабан (Sus scrofa), заєць-русак (Lepus europaeus), ласка (Mustela nivalis), куниця (Martes). Однак тут мешкає близько 20 видів тварин, занесених до «Червоної книги України»: мишівка степова (Sicista subtilis (Pallas)), тушканчик великий (Allactaga jaculus (Pallas)), горностай (Mustela erminea (Linnaeus)), мідянка звичайна (Coronella austriaca Laurenti), сорокопуд сірий (Lanius excubitor Linnaeus), лунь лучний (Circus pygargus (Linnaeus)), ксилокопа звичайна (Xylocopa (Xylocopa) valga Gerstaecker), махаон (Papilio machaon (Linnaeus)), джміль лезус (Bombus (Thoracobombus) laesus Morawitz), стрічкарка орденська малинова (Catocala sponsa (Linnaeus)), стрічкарка блакитна (Catocala fraxini (Linnaeus)) та ін..

Багатий світ комах степу - більш 1000 видів. З метеликів найпоширеніші дрібні голубянки та білі капустянки, сонцевик будяковий, совки. Привертають до себе увагу малопомітні рожевокрилі, блакитнокрилі, сірі та зелені коники.

Особливо багато в степу бджіл і джмелів, що забезпечують перехресне запилення рослин.

Що можна подивитись

Відвідувати природний заповідник «Михайлівська цілина» можна лише з дозволу адміністрації, як правило у супроводі співробітників і тільки в межах екологічних стежок. Для проведення екскурсій у заповіднику задіяна одна екологічна стежка. Вона характеризується необхідною інформативністю та знайомить бажаючих з найцікавішими в науковому, природоохоронному і естетичному відношенні об’єктами природи лучного степу, з історією краю. Поблизу заповідника в селі Великі Луки розташовані об’єкти зеленого туризму.

Галерея

{gallery}/gallery_pzf_all/Mikhailovskaya virgin{/gallery}

Контакти адміністрації

Адреса: Адміністрація природного заповідника «Михайлівська цілина» знаходиться за адресою:

Вул. Першотравнева,29 м. Суми, 40000

Тел.:(0542) 771701, моб. тел.:+38(066) 345-87-17

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Юридичная адреса: вул. Інтернаціональна,1 с. Катеринівка, Лебединський район, Сумської області, 42227.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальна розташування:
КАЗАНТИПСЬКИЙ – природний заповідник, щознаходиться у Ленінському районі АР Крим.
Площа: 450,1 га, з них394,1 га – суходіл та 56 га – акваторія Азовського моря.
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів.
Мис Казантип на Керченському півострові є однією з найцікавіших геологічних пам'яток Криму. Він являє собою кільцеподібний риф, який був утворений як острів, коли морське дно повільно піднімалося ще в сарматський та меотичний періоди. Так, кільцева гряда з рифових вапняків вийшла на денну поверхню і утворила казаноподібну форму рельєфу. Назва "Казантип" у перекладі з тюркської це означає "дно казана".
Саме тут на північно-західному узбережжі півострова і розташовується Казантипський природний заповідник. Тут ніжно і весело хлюпочуть хвилі Азовського моря, тут тихо співає вітер і від цього співу зникає журба і розквітає радість.

Історія створення

Заповідник був створений у травні 1998 року на площі 450,1 га. Важливим моментом є те, що площа заповідника є невеликою. Для покращення охорони необхідним є розширення території. Це можна зробити, долучивши до складу заповідника котловину м. Казантип, а також території заказників "Астанійські плавні", "Караларський спеп" та інших і створивши охоронну зону на акваторії Азовського моря біля м. Казантип.

Природні особливості

Казантипський природний заповідник - це унікальний природний об'єкт. Геологічна та геоморфологічна своєрідність, багатство флори та фауни, незвична для рівнинного Криму збереженість еталонних оригінальних та самобутніх ландшафтних і флористичних комплексів ставлять його в один ряд з найвизначнішими пам'ятками природи Криму.

За схемою фізико-географічного районування територія заповідника входить до Кримського степового краю Південно-степової підзони Степової зони. Рослинність за геоботанічним районуванням відноситься до Керченського округу Приазовсько-Чорноморської підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Клімат цього району помірно континентальний, посушливий, з жарким літом (максимальна температура для мису Казантип становить +35,7°С), із засухами і суховіями та короткою, досить теплою зимою з періодичними нетривалими морозами та непостійним сніговим покривом (мінімальна температура -22,3°С). Середньорічна температура повітря у цьому районі становить +10,8°С. Безморозний період триває 200 днів. Кількість річних опадів складає 400 мм, їх найбільше випадає у літньо-осінній період. Панують північно-східні вітри, які часто досягають сили ураганів, характерними є тумани та підвищена вологість повітря.

Мис Казантип - одна з найцікавіших геологічних пам'яток Криму. Він складений моховатковими вапняками із Membranipora lapidosa. Зовнішня кільцева гряда Казантипу схожа на давній атол, а плоске дно котловини - на осушену лагуну. Проте насправді мис - це типова випукла брахіантикліналь з пологим нахилом пластів на її крилах. Він являє собою кільцеподібний риф, що утворився як острів при повільному піднятті морського дна ще в сарматський та меотичний періоди. Кільцева гряда з рифових вапняків вийшла на денну поверхню, створивши характерну для мису казаноподібну формурельєфу, завдяки якій він і отримав свою назву - "Казантип", що в перекладі з тюркської означає "дно казана". Узбережжя мису надзвичайно розчленоване. Поверхня багатьох зовнішніх схилів є складним чергуванням цирків, карстових воронок, тріщин та хаотичним нагромадженням скель. Невеликі бухти узбережжя закінчуються вапняковими обривами, що переходять у степ.

Мальовничий ландшафт доповнюється оригінальним і самобутнім рослинним покривом. Тут збереглися цілинні ділянки ковилового, петрофільного, чагарникового та лучного степу, охороняються галофітні фітоценози прибережної смуги та зарості морських водоростей. Особливий інтерес становлять вапняки, на яких ростуть найрідкісніші, реліктові, ендемічні та погранично-ареальні види флори Криму. Оригінальною є флора літоральних, псамофільних та галофільних ландшафтних комплексів із середземноморськими видами.

Всього у флорі Казантипу налічується 541 вид судинних рослин, що становить дещо більше 40% флори рівнинного Криму або біля 60% флори Керченського півострова. З них відмічено 3 вузьколокальних, 17 кримських, 28 кримсько-новоросійських, 2 кримсько-таманські та понад 50 причорноморських і приазовських ендемів. У флорі заповідника зареєстровано також 30 видів мохоподібних, 75 видів лишайників, 28 видів водоростей. Тут зростають також 14 видів справжніх грибів.

До Червоної книги України занесені 25 видів, що зростають у заповіднику: фіалка біла, катран мітрідатський, чебрець прибережний, волошка Талієва, офрис оводоносна; мачок жовтий, смілка Сирейщикова, півонія тонколиста, астрагал дніпровський, чебрець несправжньогранітний, асфоделіна жовта, тюльпани двоквітковий та Шренка, штернбергія пізньоцвіта, холодок прибережний, анакамптис пірамідальний, зозулинець різнобарвний, 5 видів ковили - дніпровська, Браунера, тирса, Лессінга та понтична, диктіота дихотомічна, ксантопармелія камчадальська та рамаліна рвана. Тут охороняються також 4 види рослин, занесені до Європейського червоного списку: бурачок чашечкоплодий, гвоздика ланцетна, катран мітрідатський та чебрець Дзевановського.

Не менш різноманітною є і фауна заповідника. За попередніми даними тут зареєстровано 4 види ракоподібних, 19 - павукоподібних, 429 - комах. Хребетних тварин відмічено 188 видів, з них 80 видів риб, 1 вид земноводних, 4 - плазунів, 81 - птахів та 22 види ссавців. У заповіднику охороняються 6 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 35 видів, занесених до Червоної книги України, та близько 50 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією. Із "червонокнижних" безхребетних тут мешкають: мізиди аномальна та зубчаста, кріт морський, краб трав'яний; ембія реліктова; ліксус катрановий; зегрис Евфема, пістрянка весела, махаон, подалірій, аврора біла, шовкопряд Балліона; мегалодонт середній, арге Беккера і ін.; із хордових: жовтопуз, полози жовточеревий і чотирисмугий, гадюка степова, ходулочник, кулик-сорока, огар, боривітер степовий, лунь польовий, підковоніс великий, тхір світлий і ін.

До території заповідника входить прибережно-аквальний комплекс біля м. Казантип (56 га) - типове для цього біогеографічного регіону водно-болотне угіддя. Воно віднесено до водно-болотних угідь міднародного значення і є особливо цінним для підтримання біологічного різноманіття регіону, місцем зосередження галофітних біоценозів та морських макролітів, має велике значення для підтримання життєдіяльності водоплавних птахів: чаплі великої білої, чаплі малої білої та огаря, який тут гніздиться. Цей аквальний комплекс є важливим місцем нересту, нагулу та зимівлі аборигенних видів риб.

Галерея

{gallery}/gallery_pzf_all/PZ/kazan{/gallery}

Контакти адміністрації

Адміністрація заповідника знаходиться у м. Щолкіно Ленінського району у Автономній Республіці Крим.
Тел.: (0657) 6-85-98, 6-85-08, 2-31-26
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування:
ЄЛАНЕЦЬКИЙ СТЕП – природний заповідник розташований у  Єланецькому та Новоодеському районах Миколаївської області.
Площа: 1675,7 га.
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України
Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і, поки що, єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета — збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Історія створення

Перший заповідний об'єкт в районі розміщення заповідника з'явився у 1978 році, коли тут було організовано заказник місцевого значення «Роза» площею 300 га. Саме з того часу бере початок історія збереження ділянок цілинного степу в Правобережній Україні. У 1982 році, вже на площі 976 га, було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення «Єланецький». У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та українських вчених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник, а 17 липня 1996 року Указом Президента України № 575 було створено природний заповідник «Єланецький степ».

Із 70-х років минулого століття у заповіднику лишились зоопарк та «Палац природи». Перший був створений у заказнику «Роза» у 1978 році за допомогою фахівців з «Асканії-Нова». Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримувалися бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий «Палац природи» був побудований у 1979 році з метою організації відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва.

Природні особливості

Згідно з фізико-географічним районуванням заповідник знаходиться у межах Дністровсько-Дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози), що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії - лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами,переважно сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30 - 40° і більше. Саме завдяки значному ерозійному почленуванню, заповідник суттєво відрізняється від суміжних територій, що зазнали суттєвого антропогенного пресу. Специфічною особливістю рельєфу "Єланецького степу" є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку 20 століття. Привододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар'єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами є леси, а на схилах балок - вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, великі брили яких надають усьому ландшафту особливої своєрідності.

Клімат на території заповідника помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря становить +8,4°С, середня температура січня - -4-5°С, а липня - +21-22°С. Максимальна температура повітря (липень) сягає +38°С, мінімальна (січень) - -23°С. Середня тривалість безморозного періоду на ґрунті становить 150-160, а у повітрі - 170-185 діб. Вегетаційний період триває 215-220 діб. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів становить 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні-липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте, завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв), тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія заповідника відзначається значним ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративні заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та лучно-степові види. Із несудинних рослин у заповіднику зареєстровано зростання 5 видів мохоподібних, 29 - водоростей, 14 - лишайників. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесені 17 видів рослин (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо), 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова і ін.). Ендемічних рослин на території заповідника нараховується 33 види, частина з яких (астрагал одеський, зіновать Скробічевського, гвоздика прибузька та ін.) є вузькими ендемами вапнякового субкомплексу та гранітних відшарувань середнього Побужжя.

У складі флори заповідника зареєстровано також багато регіонально-рідкісних видів, які підлягають особливій охороні у межах Миколаївської області.

Незважаючи на значну господарську освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, його тваринний світ зберіг головні зональні риси. На території заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10%) є рідкісними або регіонально рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (ктир гігантський, 16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова, джмелі моховий, лезус, вірменський, глинистий і яскравий, 32 види метеликів і ін.), а до Європейського червоного переліку занесено 8 видів безхребетних (зокрема, сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова, плавунець широкий, "явка медична тощо). Близько 40% безхребетних становлять мешканці степу, а решту - різних деревно-чагарникових угруповань, лук, а також види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах - природних запилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику видів хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 - плазунів, 142 - птахів, 22 - ссавців. З них 20 видів включено до "червоних" переліків різного рівня (полози чотирисмугий та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо). Цікавою особливістю є значна щільність популяції полоза чотирисмугого, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок.

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекан лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші, трапляються сиворакша, кам'янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик.

Серед ссавців переважають дрібні гризуни. Байбак тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились мешкати у вольєрі, звідки цих звірів було випущено у степ на початку 80-х років). З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічаються ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан

Загалом на території заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європйського червоного списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ", безумовно, має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності - головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, реакліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

Що можна подивитись

В заповіднику створена одна екологічна стежка довжиною 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Галерея

{gallery}/gallery_pzf_all/PZ/Elanets{/gallery}

Контакти адміністрації

Миколаївська обл.
Єланецький р-н., с. Калинівка
Тел: (05159) 49-84-63.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Загальна інформація

Адміністративно-територіальне розташування:

ОПУКСЬКИЙ– природний заповідник у Ленінському районі АР Крим.

Площа: 1592,3 га, з них 62 га – акваторія Чорного моря з островами Скелі-Кораблі (2 га).

Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України.

Опукський природний заповідник розташований в Автономній Республіці Крим. До складу заповідника входить 19 унікальних природних комплексів. Серед найпрекрасніших місць - Скелі-Кораблі, гора Опук, «Kаньйон рожевих шпаків», Кояшське солоне озеро, ділянки ковилового степу, піщано-черепашкова коса (між Чорним морем та Кояшським озером), піщано-галечно-черепашкова коса (між г. Опук та балкою Чебакською).

У 2004 р. частину території «Аквально-прибережний комплекс мису Опук» включено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з Рамсарською конвенцією. Співробітництво із міжнародними організаціями здійснюється відповідно до програми моніторингу, охорони рослин та тварин, які мають міжнародний охоронний статус, або знаходяться під загрозою зникнення. Заповідник брав участь у проектах фонду «Дарвіновська ініціатива» (Великобританія), лабораторії Брема у м. Сімферополь («Національна мережа моніторингу та збереження китоподібних», «Морекит–2003»), з Українським товариством охорони птахів у партнерстві з міжнародною природоохоронною асоціацією BirdLife International в Україні та українсько-французькому проекті «Птахи Палеарктики – 2004».

Історія створення

З 1964 р  територія Опукського природного заповідника мала статус  пам’ятки природи місцевого значення.

Опукський природний заповідник був створений Указом Президента України № 459 від 12 травня 1998 р. для збереження та відтворення степових природних комплексів рівнинного Криму та аквакомплексів Чорного моря.

Природні особливості

Природний заповідник призначений для збереження у природному стані типових степових ландшафтів Кримського півострова та аквакомплексів Чорного моря.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника входить до Кримського степового краю Південно-степової підзони Степової зони. Рослинність відноситься до Керченського округу Приазовсько-Чорноморської підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Гора Опук - одна з найвищих вершин Керченського півострова (185 м). Вона є кінцевою вершиною низькогірного Парпачського пасма та знаходиться на чорноморському узбережжі поблизу Узунларського озера. Складена ця гора меотичними рифовими вапняками. На південь на відстані 4 км від неї, в узбережній частині моря розмістилися острівці 7 та 12 м заввишки. Це Скелі-Кораблі. Вони утворені тими самими рифовими вапняками, що й гора Опук, і наочно ілюструють абразійну роботу моря. Для цього масиву характерним є зсувний приморський вапняково-горбистий тип рельєфу, який сформувався завдяки зсувам третинних вапняків по глинах, що їх підстелюють.

На вигляд і за природними особливостями Опукський масив зовсім не гармонує зі степовими рівнинними ландшафтами Керченського півострова. Він являє собою гору, схили якої розбиті на тераси, ускладнені уступами, крутими урвищами, кам'янистими осипищами, що визначають тут своєрідні умови існування рослин і тварин, більш властивих для гірського, аніж для рівнинного Криму. Ця обставина робить Опукський масив унікальним і надзвичайно цікавим у науковому відношенні регіоном Криму.

Клімат на території заповідника помірно континентальний, посушливий, із середньорічною температурою +14°С. Середня температура липня становить +23°С, січня - +2°С. Літо посушливе, максимальна температура липня становить - +38,7°С. Зима доволі тепла з нестійким сніговим покривом. Середньорічна кількість опадів становить усього 270 мм.

На території Опукського заповідника, на межі суші й моря, своєрідні кліматичні чинники та орографічні особливості сприяли формуванню та збереженню унікальних флористичних, фауністичних та ландшафтних комплексів, що не мають аналогів у Криму і в Україні.

Флора заповідника становить більше 845 видів: 456 видів представляють судинні рослини, 49 - мохоподібні, 113 - лишайникі, 215 - водорості та інші. Ендемічних ядро заповідника становить 48 видів судинних рослин. Два з них - вузькі-місцеві, 15 - кримські, 28 - кримсько-новоросійські, 3 - кримсько-таманські ендемікі і більше 45 субендеміків Чорного і Азовського морів. Унікальний у флористичному складі є вапняковий рослинний комплекс, в якому домінують середземноморські види рослин, властиві горам Криму. Самобутні степові флористичні комплекси поширені на плато та підніжжі гори Опук. Їх своєрідність і унікальність зумовлені багатством видового та ценотичного різноманіття, а також значною кількістю середземноморських видів, серед яких чимало ендеміків, субендeміків та реліктів.

Раритетний фонд заповідника представлений 23 видами судинних рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них Glaucium flavum, Paeonia tenuifolia, Vіоlа alba, Crambe mitridatis, Astrodaucus littoraliѕ, Tulipa biflora, T.Schrenkii, Crocus tauricus і сім видів ковилів.

Фауна заповідника має степовий характер, має більш 1170 видів, більшість з яких (74,8%), представлені безхребетними тваринами. Серед хребетних - 30 видів ссавців, 206 - птахі, 9 - плазуни, 49 - риби. Раритетна фауна має 72 видів, які занесені до Червоної книги України, 8 - у Європейський Червоний список, 87 - до Бернської Конвенції.

Серед ракоподібних жителів заповідника є краби - камінний, мармуровий і волохатий. Досить велика кількість рідкісних рептилій: Pseudopus apodus, Coluber jugularis, Elaphe quatuorlineata, що живуть у вапнякових тріщинах і розсипищах. Знайдена степова гадюка.

На території, акваторії та околицях заповідника зареєстровані більш ніж 200 видів птахів. Гніздяться не менше 54 види, зокрема 11 - у відкритих трав'янистих і 17 - у скелястих місцях. Не менше 33 види зимують на території заповідника. Близько 112 видів – мігруючі птахи. Орнітофауна заповідника включає  32 рідкісних види, занесені до Червоної книги України. Серед них – баклан чубатий Phalacrocorax aristotelis, огар Tadorna ferruginea, балабан Falco cherrug, сапсан Falco peregrinus, журавель степовий Grus virgo, дрохва Otis tarda, хохітва Tetrax tetrax, лежень Burhinus oedicnemus, пісочник морський Charadrius alexandrinus, шпак рожевий Sturnus roseus, сорокопуд сірий Lanius excubitor, вівсянка чорноголова Emberiza melanocephala та ін.

Території заповідника включені в список IBA територій, важливих для збереження популяцій птахів в Європі.

Серед ссавців зустрічаються лисиця, заєць, рідкісні тварини: великий тушканчик Allactaga major, підковоніс великий Rhinolophus ferrumequinum, нічниця гостровуха Pipistrellus kuhlii, тхір степовий Mustela eversmanni.

З морських ссавців представлені  азовка Phocoena phocoena relicta, афаліна Tursiops truncatus, а також сірий тюлень Halichoerus grypus.

В акваторії Чорного моря напроти гори Опук мають місце джерела, біля яких нерестують риби родини осетрових. З видів, занесених до Червоної книги України, трапляються: морський коник довгорилий Hippocampus guttulatus microstephanus, піскара сіра Callionymus pusillus, морський півень жовтий Chelidonichthys lucernus, чорноморська лосось Salmo trutta labrax, білуга звичайна Huso huso ponticus, осетер Acipenser giildenstadti та інші.

Що можна подивитись

Відвідування запoвідника мoжливе тільки з наукoвoю та екoлoгo-oсвітньoю метoю при супрoвoді відпoвідальних працівників устанoви.

Для цьoгo на теритoрії запoвідника рoзрoблені три сухoдільні екoлoгічні стежки: «Урoчище Опук» (маршрут №1), «Між мoрем та oзерoм» (маршрут №2), «Прибережна» (маршрут №3) та мoрський маршрут «Єлькен-Кая» (маршрут №4).

Опис екoлoгічнoї стежки «Урoчище Опук »

(Сухoдільний маршрут № 1)

Дoвжина маршруту - 7,5 км. Час прoхoдження маршруту 3,0-3,5 гoдини.

Пoчатoк маршруту знахoдиться біля шлагбаума на степoвoму схилі при під'їзді дo кoрдoну запoвідника з бoку с. Якoвенкoве. Підйoм на платo пo давньoримській дoрoзі. Унікальні прирoдні кoмплекси запoвідника. Еталoни степoвoї рoслиннoсті. Археoлoгічні пам'ятки на теритoрії запoвідника та йoгo oкoлицях. Степoвий oрнітoкoмплекс і антрoпoгенне терасування на північнo-східнoму схилі гoри Опук.

Зупинка 1. Кріпoсна спoруда - цитадель.

Зупинка 2. Катакoмбний кoмплекс. Пoхoдження катакoмб, їх прoтяжність, викoристання у минулoму. Унікальна рoслинність на схилах. Кoлoнії летючих мишей, місця мешкання лисиці. Ссавці, кoмахи, плазуни.

Зупинка 3. Верхнє платo гoри Опук. Давня стoлиця Кіммерії - містo Киммерік. Місця рoзташування цінних прирoдних кoмплексів запoвідника та їх характеристика. Рідкісні та oхoрoнювані види рoслин на платo. Бoтанічні стаціoнари.

Зупинка 4. «Каньон рoжевих шпаків». Прирoдний ареал виду в Єврoпі та Азії. Осoбливoсті екoлoгії, їх вразливість. Характеристика гoри, де гніздяться рoжеві шпаки. Каньйoн з унікальнoю рoслинністю. Орнітoфауна запoвідника.

Зупинка 5. Гідрoтермальні рoзлoми, унікальний кoмплекс тріщин, рoзлoмів, oбвалів на середньoму платo гoри Опук. Огляд центральнoї теритoрії запoвідника. Кoвилoві степи. Рoслинність запoвідника, Червoна та Зелена книга.

Зупинка 6. Джерелo з античними кoлoдязями. Зoна кoрoткoчаснoгo відпoчинку. Старoдавні кoлoдязі у джерела і на березі мoря. Ендемічна літoральна рoслинність запoвідника. Аквальний кoмплекс запoвідника, йoгo фауна.

Зупинка 7. Давня стежка пo південнoму схилу гoри Опук, над скелею Дірчастий мис. Старoдавній пoрт Кіммеріка. Сучасні гoрoтвoрні і арбазіoнні прoцеси на узбережжі. Античне гoрoдище на південній стoрoні Опук. Геoлoгічне і істoричне минуле теритoрії. Мoрська флoра і фауна. Унікальна прибережна рoслинність. Вид на Скелі-Кoраблі і на oзерo Кoяшське. Еталoн галoфітнoю степу.

Дo складу екoлoгічнoї стежки за бажанням відвідувачів мoже увійти відвідування музею на базі запoвідника у с. Якoвенкoве.

Опис екoлoгічнoї стежки «Між мoрем і oзерoм»

(Сухoдільний маршрут № 2)

Дoвжина маршруту 10 км. Час прoхoдження маршруту - 3,0 - 3,5 гoд.

Маршрут стежки прoхoдить вздoвж західнoгo схилу гoри Опук з пoвoрoтoм на пересип Кoяшське грязьoвoгo oзера, Кoяш-Узунларське рівнина, рoзташoвана між Кoяшське, Узунларськoму oзерами і грядoю з парабoлічним гребенем, є oкoлицею південнo-західнoї рівнини. Маршрут двoма стежками прoхoдить пo дoрoгах, щo йде пo південній прибережній гряді Опукськoгo прирoднoгo запoвідника, визначає внутрішню кoрдoн запoвідника з улoгoвинoю. Стежка прoкладена пo дoрoгах на кoрдoні з мoрем.

Опис екoлoгічнoї стежки «Прибережна»

(Сухoдільний маршрут № 3)

Дoвжина маршруту - 5 км. Час прoхoдження маршруту 2 гoдини. Ширина стежки - 3 м. Єкoлoгічна стежка прoхoдить від підніжжя гoри Опук, уздoвж східнoгo узбережжя дo Чебакскoй балки. Місця раннеантічних пoселень Чебакскoе південне й західне, мoрська і oзерна частина Чебакськoї рівнини, унікальний степoвий oрнітoкoмплекс на кoрдoні з мoрем, місця прoживання ендемічних і рідкісних рoслин (катран мітридатський) та ін, найкращі піщані пляжі на рівнині.

Опис екoлoгічнoгo мoрськoгo маршруту «Єлькен-Кая »

(Мoрський маршрут № 4)

Дoвжина мoрськoгo маршруту - 22 км. Час -2,5 гoдини. Маршрут пoчинається від причалу біля східнoгo підніжжя г. Опук. Прoхoдить вздoвж берега в південнo-західнoму напрямку дo Скель - Кoраблів, oгинає їх і рухається в північнoму напрямку з зупинкoю біля пересипі з лагунним сoлoним oзерoм Кoяшське. Пoтім, вздoвж узбережжя дo вихіднoї тoчки в східнoму напрямку.

На території заповідника розташованo пам’ятки історії і культури, археологічні та інші пам’ятки. З екологічних стежок відвідувачі мають можливість побачити наступні істoрикo-культурні  та археологічні пам'ятки:

1. Античне гoрoдище Киммерік (VI ст. дo н.е. - IV ст. н.е.) - південнo-західний примoрський схил гoри Опук, плoща 5 га.

2. Цитадель (IV ст.н.е.) - східний край вершиннoгo платo гoри Опук на висoті 170-165 н.р.м.

3. Пoселення oкoлиць Чебакськoї балки і oкoлиць підoшви східнoгo схилу Опук (V ст. дo н.е. - IV-III ст. дo н.е.) - рoзташoвані між гoрoю Опук і селoм Якoвенкoве.

4. Пoселення Кіркoяшськoї улoгoвини (V ст. дo н.е.- VII-IX ст. н.е.) - рoзташoвані на східнoму схилі балки, на південнo-східнoму схилі улoгoвини на схід від гoри Гoстра.

6. Пoселення oкoлиць Кoяшськoгo сoлoнoгo oзера (IV-III ст. дo н.е.) - пoселення античнoгo і ранньoсередньoвічнoгo часу, слід землянoгo валу і рoву.

7. Пізньoантичне пoселення (I / II - IV ст. н.е.) – південний схил гoри Опук, в якoму знахoдиться нижній ярус Опукських каменoлoмень.

8. Пoселення над джерелoм (VII-IX ст .н.е.) - ранньoсередньoвічний пам'ятник у кoтлoвинoпoдібній дoлині південнoгo схилу гoри, oдне з найбільших пoселень салтoвo-маяцькoї культури на Керченськoму півoстрoві.

9. Садиба в бухті Східна (VII-IX ст. н.е.) – пoселення, в яке спускається старoдавня дoрoга, пoлoтнo і підпірна стіна з вікарнoгo вапняку, які збереглися в мікрoрельєфі.

10. Пам'ятник військoвим тoпoграфам Д. Вижулл і В. Мoспан (29.12.1941г.) - на сoпці західнoгo схилу гoри Опук, загиблим на Скелях-Кораблях в рoки Вітчизнянoї війни, які забезпечували ствoр для планування мoрськoгo десанту.

Галерея

{gallery}/gallery_pzf_all/PZ/Opuk{/gallery}

Контакти адміністрації

Адреса: Адміністрація Опукського природного заповідника знаходиться:

б-р Адміральський 7Е, прим. 4Н.

м. Феoдoсія (АР Крим),

Юридичная адреса:

вул. Чoрнoмoрська, 1-а.

с. Якoвенкoве, (Ленінський р-н АР Крим)

Тел.: (06562) 57-007, мoб. тел.: (050) 539-05-90

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Web-cайт: www.opuk.com.ua


  • Фільтр:
Скинути